Осінь. Холоди підходять.
Темні ночі довше бродять.
Місяць сріблом не зігріє.
Лиш про маму серце мріє!
Як же горечко сміється!
В саму душу болем б’ється!
Від рідненького порогу
Пішла матінка до Бога.
- Де ж ти, люба моя мамо?
Світ покинула так рано…
А могла ще довго жити!
І радіти, і любити…
Чи мене хтось приголубить?
Більш за всіх лиш ненька любить!
Стільки ніжності давала…
- Що покинеш - я ж не знала!
Хочу з нею розмовляти,
В рідні очі поглядати.
І до серця пригорнутись…
Та звідтіль не повернутись.
- Що ж ти , доля, наробила!
Таке лихо сотворила!
Чим тебе я засмутила?
Нас навіщо розлучила?
Журавлі летять, курличуть,
А сирітка неньку кличе…
Вся охоплена вітрами.
Далі житиме… без мами.
25.12.2013 р.
Фото з інету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468682
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2013
автор: Любов Вишневецька