Очерет понад заплавою шумить,
Плаче дівчина, бо серденько щемить.
Ворожила на Зелені на святки,
З повитиць плела віночок край ріки.
Не будЕ весільних навесні музик,
Налякав її знаменням лісовик.
На берізці пообгрижена кора,
Забиратися із двору їй пора.
Б'ються коні. І вінок у хвилях зник,
Ой не любить чорні коси лісовик.
Запах ладану в ялиновім гайку,
Вітер виє панахиду їй дзвінку.
Бережком дівчИна бродить навмання,
Тче їй хвиля поховальне убрання.
[b]Текст оригіналу:[/b]
Зашумели над затоном тростники.
Плачет девушка-царевна у реки.
Погадала красна девица в семик.
Расплела волна венок из повилик.
Ах, не выйти в жены девушке весной,
Запугал ее приметами лесной:
На березке пообъедена кора,—
Выживают мыши девушку с двора.
Бьются кони, грозно машут головой,—
Ой, не любит черны косы домовой.
Запах ладана от рощи ели льют,
Звонки ветры панихидную поют.
Ходит девушка по бережку грустна,
Ткет ей саван нежнопенная волна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468234
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 24.12.2013
автор: Роман Селіверстов