Я мілію…
З мене вже не можна
напитись зимної води і сказати
Справжня!
Дно моєї душі висохло на пекучому сонці і…
мовчить нерухомо…
Чому я говорю «так», коли все моє єство кричить «ні»?
І заперечую «ні», коли потрібно сказати «так»?
Побоялась, що правдою
Далеко не зайду…
І пастиму задніх ціле життя…
…А я не хочу займати знову ці останні ряди!!!
бо з них не видно нічого цікавого…
Життя проходить повз…
і занадто довго плетусь я там…
Скривити душею! Аби мати
Кращі позиції в суспільстві…
СКРИВИЛА…
…А тепер цілу ніч розмова із совістю…
З совістю – наодинці…
Без вина, без горілки, навіть без сигарети…
Дайте хоча б склянку води!
«Ти знову побоялась мильної бульбашки,
Яка швидко лусне?
Серед води людського життя тих
Мильних бульбашок купу!
І всі вони швидко…
Зі страхом можна жити все життя...
Тільки ПЕРЕМОГТИ його – значить ЖИТИ !» і
ЗНОВУ ПЕРЕМОГТИ !!!
Перемогти себе! Суспільство! Загальнокопідумку!
Сотні тисяч копій думок,
Що не мають жодної цінності!
Бо яку ж цінність має копія?
А де ж оригінал?
Оригінал де???!!!
Чи не увесь зміст життя – шукати оригінал???
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468102
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2013
автор: Наталія Ярема