Над краєм недремного житнього поля,
Де сонце купається в росній траві,
Стою
Й більш нічого не треба для долі,
Ніж знати,
Що сили земні ще живі.
І їх не уб’ють ні отрута,
Ні зрада,
Ні підлість,
Ні глум, ні безчесні суди,
Бо є у землі наймогутніша влада,
Їй мусить коритись людина завжди.
Лежить на долоні твій колос
Як доля,
Пройшла крізь усе,
А його зберегла,
І мова під гнітом не щезла ніколи,
Бо хоч як волошка,
Та в житі цвіла.
Тебе вже не раз хоронили в могилі,
На хрест твій чіпляли терновий вінок...
А ти котиш стиглі, пісень повні хвилі
І разом з планетою мчиш до зірок.
Брехня,
Фарисейство нагнали оскому,
Прислужники знов на олімп заповзли...
Тому так не хочеться вірить нікому –
Я вірю лиш в мудрість і силу землі.
Сяргей Законьнікаў
Веру зямлі
На ўзмежку нядрэмнага жытняга поля,
Дзе сонца купаецца ў роснай траве,
Стаю
І нічога не трэба мне болей,
Чым ведаць,
Што сіла зямная жыве.
Яе не заб’юць ні атрута,
Ні здрада,
Ні подласць,
Ні самы абразлівы здзек,
Бо ёсць у зямлі наймагутная ўлада,
Скарыцца якой мусіць сам чалавек.
Ляжыць на далоні твой колас,
Як доля,
Прайшла праз усё,
А яго зберагла,
І мова пад гнётам не счэзла ніколі,
Бо хоць васілёчкам,
Ды ў жыце цвіла.
Цябе ўжо не раз прадавалі, хавалі,
Стаўлялі над воляй і годнасцю крыж...
А ты коціш спелыя, спеўныя хвалі
І разам з планетай да зорак ляціш.
Хлусня,
Фарысейства нагналі аскому,
Дачаснікі зноў на алімп успаўзлі...
Таму мне не хочацца верыць нікому,
Я верую ў мудрасць і сілу зямлі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468068
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 24.12.2013
автор: Валерій Яковчук