Це були ночі з пригноблень.
Молитвою.
Бо до сходу сонця
Лишався час.
І настоєм із млості,
І сонцетужливості
Пробиралось вістря зброї,
Щоби розвісити досі
Усі немовленнєвості.
Хоча слову забракло звуків,
Надто музика дихань і стогону
Обернулась реквіємом на
Духовно загорнену тіловидноту.
Поки зайвоєство умивалось
Працнотою, та ховалась у
Праводноту.
Завтра згорненим потягом
Довгої сукні
Ти обвішала усі недоступні ходи.
Мабуть, несвіжа постіль лунала пострілом,
Мабуть, варто було б підставити іншість
Для місць із обра’зами,
Але образ пожовклим листям
Упав на долівку
Натягнутих струн.
На лиці – печатний спокій,
А по тілу усе лине
Молочний струм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467104
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2013
автор: Олена Ганько