Стелило сонце стежку золоту
І небо пахло травами й медами,
Штанці старенькі із простого краму,
Розкішний сад у білому цвіту.
Там Бакайці смарагдом розлились,
Лоскоче шовк невтомні босі ноги,
Дрімають хатки хутора малого
І Псьол круг лісу стрічкою повивсь.
Яким був теплим і яскравим світ!
Казки на кожнім чатували кроці.
Та що нам, найвідважнішим із хлопців,
Як наші душі рвуться у політ!
Колише доля мрію молоду…
І, хоч літа занесено снігами,
Я до дитинства пресвятого храму.
Як завше, заворожений іду.
Іду не сам – онуки при мені.
А казка кличе знову погостити,
Та магія таїн, ще не розкритих
Уже до їхніх озоветься днів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467036
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2013
автор: stawitscky