Розпалити б багаття до неба,
до купки зібрати думки,
полетіти на крилах до тебе,
головне зі шляху не зійти.
Питала в зорі я дорогу,
вона не туди повела,
просила я лиш допомогу,
а вона в інший бік завела.
Десь там на останній хмаринці,
її батечко-місяць дрімав,
залишилась б з ним наодинці,
та і він мене миттю прогнав.
Я в сльозах полетіла ще вище,
у саму глибину тих небес,
там де вітер стривожено свище,
та й і там не знайшла я тебе.
У блуканнях пройшла ціла нічка,
не змогла я знайти жоден слід,
бачу сонце горить наче пічка,
не поможе від нього і лід.
Мої крила із пір'я згорали,
все ж добратись до нього змогла,
та не встигла нічого спитати,
без свідомості швидко злягла.
Мені снились поля малинові,
там текли ріки барв неземних,
а які там країни казкові,
вся душа поринала у них.
Скільки спала уже й не згадати,
ледь змогла я від сну відійти,
все, що бачила не пригадати,
а в думках всеодно тільки ти.
Що я бачу? Це сяйво із сяйв,
не можливо в нім щось розібрати,
відчувала один тільки драйв,
і тебе взялась знову шукати.
Це був ангел прекрасної вроди,
він рукою мене огорнув,
мовив: - стане із тебе пригоди,
і на землю мене повернув.
Догоріло до тла вже багаття,
доходив до кінця білий день,
за який гріх дано це прокляття?
І чому я у ньому мішень?
Не пробачу тебе за розлуку,
не змирюсь, що тебе вже нема,
як стерпіти весь біль і всю муку?
Я назавжди зосталась сама.
Як посмів ти мене залишити,
так неначе уже розлюбив?
І чому я зосталася жити?
Біль у грудях нестерпно завив.
Заховатись б від світу лихого,
стерти пам'ять про тебе навік,
та не буде ніколи такого,
на страждання мене ти прирік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466964
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2013
автор: Чуточка Божевілля