"Каталіза́тор — речовина, яка змінює швидкість хімічних реакцій (найчастіше знижуючи її енергію активації), а сама після реакції залишається хімічно незмінною і в тій же кількості, що й до реакції." Wiki
Чути звуки бою. І я вже не знаю, що робити. Не допоможе навіть логіка. Тут потрібна удача. Логікою тебе не знайдеш.
А в небі, високо над головою, літають зелено-білі комети. Згори донизу. Це відбувалося сотні разів, але щоразу заворожує, немов вперше. Навіть, якби я і міг контролювати навколишню дійсність, я б не став нічого змінювати. Тут панує незримий порядок. Ми бачимо чергове оновлення світу. Вогонь зітре все зайве... і мене. Знов не встиг. Надто довго вагався. Тепер немає сенсу кудись бігти. Вибір вже зроблено. Смарагдове світло заповнює простір, спалюючи навіть кисень. О так, це кінець. І, водночас, початок.
Я приходжу сюди майже щоночі. Тут так дивно... Можна годинами сидіти посеред степу, милуватися порожнечею, вслухатися в нічну тишу. Доки десь далеко на горизонті не з'явиться червоно-жовта заграва. І стане ясно, що я не встиг. Знову і знову. Не знаю, що ТАМ. Та й не хочу знати. І полетять метеори, заливаючи нічний степ зеленавим. Такий дивний світ.
Ідилія була раніше. Сьогодні щось змінилося. Та ж тиша, та ж ніч. Той же я. Але степ розвалювався і помирав. Все тому, що хтось, такий схожий на мене, припустився помилки. З'явилась ненависть і порушила хід речей. З'явилась, щоб надовго оселитися в серці когось, дуже схожого на мене.
Відлуння, подібне до грому, розривало залишки тиші: "... тоді я не хочу жити в такому світі!"
А світ, підкорившись, почав змінюватися. Без пам'яті і без сенсу.
Я ж навіть не знаю... нічого. Лише назву, яку сам і вигадав. "Каталізатор." Щось таке, що дозволить мені жити далі. Заради чого варто буде знову вдихати повітря. Я точно не каталізатор. А от ти маєш з ним прямий зв'язок. І з повітрям- теж. Твоя стихія- вітер. Не просто вітрець, а справжнє торнадо. Знаєш мою?
Із сотень невизначених доріг навколо, я вибираю одну. Єдину, яку знаю. Просто покладаюсь на інтуїцію. В цьому порожньому дивному світі лише я живий. Вже нема жодної різниці, куди веде дорога. Звичайно, ніч таки скінчиться і ранок настане. Може й прочитаєш мене між рядків. Колись. Побачиш своє віддзеркалення. Але доти я мертвий. Потрібен каталізатор. Мій подих загубився, так і не побачивши цілі. Ми могли й розминутись на якесь тисячоліття. Час- ніщо в маштабах вічності.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466702
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2013
автор: fire_maroder