Навзрид заплпкали лелеки - вже весна
Пора летіти в землі дикі і далекі
Пора з теплом прощатись - на Україні лід розтав
І строяться ключі
І тягне їх инстинкт до свої Мекки
І знов в полоні вітру дзвенять як струни жили
І рвуться м"язи від напруги
А хвилі шепчуть - ви достатньо вже в Раю прожили
А хвилям дивно - вам потрібні ці потуги?
Молодші впали б якби старші стрій не сторожили
Вони долетіли
Построять гнізда на згорілих хатах
На непідрізаних грушках патлатих
Життя їм вернеться на їм звичайні круги...
Їм. Ми ж бідні і дурні чекаєм з неба манни
І лежачи удома на диванах
Спостерігаєм, як там мерзнуть на майданах
Голодні люди від Донця до Буга
Нам, холуям,збиратися зарано
Нема кальсон,не відпросилися з роботи
А ще кредити, злидні, діти... І їхати?
А я б поїхав! Але шо ти?
Та ми ж за них!
Але пока що дома почекаєм
Пока ті на майданах догнивають...
Прийшов момент, що навіть день один
Нас ділить хто гівно а хто громадянин
Я на стару тополю колесо прибив
Нехай лелеки знову прилітають
Пройдуть роки і мої діти підростуть і запитають
Як тату ТИ той грудень пережив
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465947
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2013
автор: Володя з Тополівки