Світлана Костюк
[b]«Листи без конвертів»[/b]
«Твердиня»
Луцьк – 2013
Кажуть, захоплення поезією личить делікатним юнакам, мрійливим підліткам, жінкам. Чухаю потилицю, роздумуючи, до якої категорії віднести себе. І,о, еврика! Прикинуся-но критиком поезії!
На кого має бути схожий критик і яким він не має бути. Гадаю, він не може своїми кирзовими чоботами «наукового методу» досліджувати (наслідити) в барвистому квітнику поезії, щоб не затоптати ненароком живу красу. Грубі руки критикана-аналізатора з його алгоритмами тестування віршів лише дегармонізують тонку тканину сенсу вірша, його мудрість заховану в символ чи красу замасковану метафорою. Та й відточений скальпель психолога-препаратора, риючись в комплексах давно похованих в підсвідомості вражень і споминів, може легко поранити, деформувати найпотаємніше.
Критик швидше повинен бути схожим на дегустатора в виноробстві і кулінарії чи нюхача в парфумерному виробництві. Він має сказати своє «Ах!» чи «Ох!», відмітивши достоїнства поетичного витвору, або «Отако…» чи «Отуди…», спрямовуючи авторів до вершин довершеності.
Я щиро радію кожному факту виходу чергової книжки українських авторів. Нехай, навіть, наклади їх будуть зовсім манюні – дарма.
Тож беру нову збірочку Світлани Костюк. Ця книга в товстій, надійній, гарно оформленій палітурці. Краса!
Спочатку я кругом ходив з нею, просто тримаючи в руках.
Потім повільно з перервами читав. Імпонувала мені при читанні розважливість, споглядальність, спокійна інтонація поезій, без надриву і демонстративності.
Ну, а от тепер намагаюсь висловити свої враження. Як критик, вірніше реципієнт – тобто суб'єкт, що сприймає адресоване йому повідомлення.
Збірка поезій Світлани Костюк називається «Листи без конвертів».
Хто не бажав би отримувати листи!? О, цей хвилюючий момент, коли з надією відкриваєш поштову скриньку і переповнюєшся дитячою радістю і цікавістю. А далі читання, під час якого виринає з листа новина, знання, емоція, душа, внутрішня енергетика відправника.
Добре, коли в людини є хтось, кому можна було б написати. Написати лист… Або книжку…Або хоча б покласти в пляшку записку і кинути в море…
Хто не волів би бути почутим?!
Але чому «Листи без конвертів»?
Можливо, тому, що автор не уявляє своїх адресатів? Або не хоче пристосовувати під конкретного адресата стиль свого письма і своїх листів? (Чув, що тепер стає популярним так званий посткросинг, коли надсилаються листи і поштівки не лише рідним та близьким, а й незнайомцям.)
Та на це питання поетеса намагається відповісти в першому ж вірші-зверненні:
«Від автора»(10)**:
[i]«Мабуть у кожного потреба є така:
Комусь розповісти щось сокровенне…»
«…Листи відкриті відправляю в світ людей…
Вони в дорозі вже, беззахисні, як діти…
А раптом хтось пригорне до грудей?
Або вони когось зуміють обігріти…»[/i]
Поетеса пише різножанрові листи – це листи-звернення і листи-роздуми, листи-розповіді і листи-сповіді:
«Ігореві Павлюку»(17), «Розмова з сином»(18), «Сповідь віршу»(25),
«Сповідальне»(80)
«Листи до казки»(48):
[i]«…Чогось мені тепер не вистачає
В холодному осінньому саду…
Бо й досі сниться: казка ще чекає…
Бо й досі (вірте!) я до неї йду…»[/i]
«Лист на кладовище»(59):
[i]«…Без Вас чомусь змалів цей білий світ,
І важко передати це словами,
Бо неважливо, скільки тобі літ,
Коли так хочеш у обійми мами.
…А поруч розростаються хрести...
Село повільно переходить в тишу.
…Пожовкле листя схоже на листи,
Яких не пишуть…»[/i]
«До мрії»(79):
[i]«А ми з тобою зовсім не такі…
Ми пишем вірші…Спокій нам не сниться…
Чужі нам звершення, якщо вони легкі…
І журавель нам ліпше, ніж синиця…»[/i]
«Розмова з собою»(46):
[i]«...Але і в дитинстві ми гралися часто "в принцес",
І дуже хотілось для когось лишатись єдиною...
...Оголене серце пронести по долі своїй - це вже, знаєте, хрест...
Найважче - собі бути вірною, отже людиною...»[/i]
Світлана Костюк в збірочці поезій «Листи без конвертів» пише про різні, часом складні і делікатні речі.
Вона пише: «Про душу»(45), «Про рай земний»(20), «Про жіноче щастя»(90), «Про себе»(12), «Про найдорожче»(57) , «Про життя»(67),
«Про лукавство»(37):
[i]«Ми любимо часто казати, що так боїмося гріхів…
Насправді лукавимо. Все це нічого не значить.
Бо граємо ролі. В лавині сфальшивлених слів
Забули, напевне, що Бог усе чує і бачить.»[/i]
«Про творчість»(28):
[i]«Веселками заквітчую життя,
Вплітаю музику у думу журавлину...
Зболілий вірш під серцем,
Як дитя,
Перериває вкотре пуповину...»[/i]
«Про поетів»(19):
[i]«Нема поетам місця на землі,
На цій планеті, скривдженій віками,
Тому ячать неначе журавлі,
І плачуть не сльозами, а зірками…»[/i]
Про час:
[i]«А час біжить немов з берези сік,
Як пелюстки черемхи біло пінні.
Ця дивна мить і є земний наш вік,
Прекрасний у польоті та цвітінні…»(30)[/i]
Про натхнення:
[i]«Люблю цей час. І тишу. Й самоту.
Із чаші неба пити трунок дива...
І відчувати простір, висоту,
І вірити, що пишеш - знать, щаслива...»(13)[/i]
І на завершення. Багато хто (в їх числі і я) знаходить в обміні текстами збудники приємних спогадів, віддушину і радість. Тож пишіть листи!
08.12.13
-------------------------------------------------
*Рецепція – (фізіол.) процес сприйняття та переробки інформації, що надходить в організм від сенсорних систем при дії на них адекватних подразників.
**– в дужках номер сторінки в збірці Світлани Костюк «Листи без конвертів».
Євмен Бардаков
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465864
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.12.2013
автор: Віктор Ох