Як тільки ніч – то знов думки запеклі…
І знов у нього на душі пожар.
Любить її – й горіти в муках пекла?
Чи загасити цей нестерпний жар?
Вона, вона… Вона ж дарує крила!
Та погляд знову, мов туман, застиг:
Вона йому все серце обпалила!!!
Та…, як вона…, - не буде вже таких..!
Вона… Вона – це вистраждане літо…
Стрімка, бурхлива, як гірська вода.
Вона – криниця, спрагою налита,
І спить її – всім тілом він жада…
Та спить її - втонуть в глибинних водах:
І хочеться, й стискає душу страх…
Її він бачить – завмирає подих.
Її ім`я - то пісня на вустах.
І знову він стоїть в німім мовчанні.
І знов у пам`яті цвітуть її сліди,
Бо де вона – п`янять троянди чайні,
І золотяться в променях сади…
Як тільки ніч – то знов думки запеклі…
І знов у нього на душі пожар.
Любить її – й горіти в муках пекла?
Чи загасити цей нестерпний жар?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465609
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2013
автор: Ірина Хміль