Як не дивно, але я скучила.
Ходжу по вулиці і тремчу від холоду, того що всередині. Того, що десь віє від тебе... Хоча ні. Від тебе нічого не віє, ані помислу. Немає мене, померла я в твоїх спогадах. Усе так майнуло, наче нічого й не було. А на вулиці моросять дощі. Небо ще не встигло набратися сили ,щоб охолонути.
Просльозилося ,бідолашне. Але це ще не страшно. Страшно те ,що я від себе втомилася. Я займаюсь насильництвом. Я насилую свою душу власними думками і власною ж уявою, такою цікавою і ще досить світлою ( там де існує віра в майбутнє, "наше" майбутнє) .
Якась я замріяна. Досить мріяти, правда?
А я все чекала 5-го. Січень , зимова пора, довкола вогні новорічні , довкола є все , а тебе нема. А я так хотіла б побачити, хоча б краєм ока, здаля. Щоб знати, що все в тебе склалося, що ти щасливіший ,ніж я.... Хотіла б сказати : "Дякую".
Але знаю, що цього не станеться. І майбутнього в нас нема, точніше є, та не спільне, а окремо: ти і я.
Хотіла дзвонити 5-го. Спиталася б як життя, привітала б тебе із датою, 18 вже як-не-як. Лиш боюся , що зіпсую свято. Тобі вже нічого від мене не треба. І для чого про себе нагадувати? Я не знаю, то ж мабуть не треба.
Зате я про тебе згадую. Щось хороше від тебе залишилось. Памятаєш як разом з Танею , я вас ніччю обох залишила. А сама утекла і радуюсь :) А ви розум десь там втрачали. Ти злякався тоді,що нема мене, а я навіть не уявляла....Що мені згодом буде страшніше у мільйон чи в ще більше раз. Ти мене залишив не жартуючи , мовчки — без зайвих фраз.
А тоді обіймав ледь не плачучи, що знайшлась непутяща я. Обіймав,цілував так гаряче...Це лиш спогади.....
Жах,Боже,жах!
Я вже думала : "Все забулося. Відпустила і ожила".
Як красиво себе обманювала. Я ж дурила себе сама!
Скільки слів до тебе линуло, скільки в пустку пішло віршів, скільки фраз ,яких не вимовлено.
Так і лист цей "для тебе" згорів . . .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465549
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2013
автор: Божена Гетьманчук