Вдягає сніг мій сором-наготу.
Все на душі – цнотливо-біло-біло.
І тільки скроні знають: я - мету.
О, як та сірість їм осточортіла!
Пускаю в хід хуртечі і вітри.
Питання: де ти? – кинуто в багаття.
Шугає завірюха. Догори
Моє шовкове задирає плаття.
Із хмар - вовки, що сіли за рояль.
В поривах стогне парижанка Сена.
Сліди, синці… Бери! Твоя!
Щаслива
Невгамовна
Наречена.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465020
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2013
автор: Келя Ликеренко