Я все ж люблю свою країну,
Ну й нехай, ніхто її не любить,
І може важко віднайти причину
Для того, хто її ж і губить.
Я б заблудилася в полях пшениці,
Подалі від брудних, зруйнованих доріг,
Та я б напилалася води з криниці,
В селі, де матерям її кладуть до ніг.
І може, не рівняють її з іншими,
Та все ж, вона моя, а не чиясь чужа.
Й дитинство моє пахне її квітами,
А мої спогади – то є її душа.
Не треба мені іншої, повірте,
Достатньо щастя і на цій землі.
Така любов одна на цілім світі,
Бо ця земля ЖИВА в моїй душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464473
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.12.2013
автор: Essentiel