Життя, життя… Воно як хвилі
Тече так швидко в забуття.
Ув’язнена душа у тілі
Не знає спокою й буття.
Немов в кайданах наше серце
Не може зупинити час.
Життя з цим часом обірветься,
І думка ця лякає нас.
Напрочуд дивним є бажання
Прожити вічно на Землі,
Та вщент розбиті сподівання
Тримають нас в жахливій тьмі.
Збагнувши те, що ти не вічний,
Що час спливає на очах,
Ти відчуваєш страх панічний,
Який в душі застряг мов цвях.
В минуле дивишся журливо
У пошуках того життя.
Все повернути неможливо…
Таке вже прикре почуття.
Картають сумніви ворожі,
Що вік прожили ми не так.
І серце теж у насторожі,
Що втратили ми долі знак.
Натомість, щоб боятись смерті –
Життям потрібно твердо йти,
Добро розпалювати в серці,
Інакше щастя не знайти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464224
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.12.2013
автор: Hanna Kovalenko