....
Не був він першим в плодови́тої жони́,
Та Бог із ним, і з їхньою сім’єю -
Обдарува́ла всіх своїх мужів крильми́,
Та не у всіх полі́т був над земле́ю.
А він припав, до зблідлої душі́
Розкі́шної неві́сти, і по то́му,
На мить, в горо́ді ма́льви розцвіли́,
Небе́с розвівши віковічну вто́му.
І люд, з візка́ми, здивува́в світи́.
Ступали кроки, не в пітьму, нові́тні.
Надією напо́внені були́
Зі скринь вітри́ла, на́ші, запові́тні.
І я там був, і мед надпи́в,
І друзі із колін привста́ли.
Напра́вду, хи́тро ба́тько його́ зшив,
Бо шви ніко́ли не тріща́ли.
..........
З-під гри́фу, на тає́мнім повідку́.
На ньому і тримався до́вгі ро́ки.
Вливав в роди́ну - золоті́ пото́ки,
А в біома́су - про́повідь глевку.
Стиліст стара́вся, так сказать, твори́в.
Мішо́к за нами впе́рто волочи́вся.
І шлях до правди раз-у-раз крови́вся,
І він, у кро́ві, ру́ченьки умив.
.............
Перед польо́том вилили пальне́.
Вантаж маха́нням я́вно не підняти.
Та він злеті́в, підхо́плений людьми,
І сонце зно́ву зазирнуло в ха́ти.
Не збудува́ти з помсти й зло́сті дім.
Ще гірше з тим кілко́м у серці жи́ти.
Був поступ пра́ведний завжди, у тім -
Одни́м добро́м лука́вих не скори́ти.
Не дав бага́то, багатьо́м.
Сховались у́рки за спино́ю.
Та плюнути він дав сповна́,
щоб не дави́лися слюно́ю.
Тепе́р він - а́томом, і все ж,
блисну́в межи́ свойо́го ро́ду.
А що ж сора́тники? Все та ж -
мутна́ моле́кула в наро́ду.
........
Звитя́жне і́м’я, порохна́вий дух,
Мізе́рія захла́нного іу́ди.
Його́, і ста́до кровососних мух,
І йо́лки, супроводжували всю́ди:
То у вінку́ на го́лову впаду́ть,
То сві́ту на гане́бну сла́ву
дітей поби́тих під гілки́ вкладу́ть,
То з-за зубі́в вискакують лука́во.
В обійми брав завжди ворожий тиск,
Рубав і пра́ведне корі́ння.
Сподо́бив він на чі́льне мі́сце - зиск,
Свобо́ду ж - не низьке́ терпі́ння.
Не кланявся ні пра́вді, ні волхва́м,
А бив твердим чоло́м, в стіну́ облу́ди.
Він Бога, з грі́шми, у мішо́к запха́в,
Щоб той не зми́лувавсь на люди.
Такі безкровно не ідуть
на жаль, такі ідуть безславно.
Таким, з осики кіл заб"ють
народом витесаний вправно.
.......
Коли, злеті́вши, ти знева́жиш люд,
зіпре́шся на лихе́ в важку хвили́ну -
зігне́ться ма́ти, сплю́не Божий суд,
і ти згори́ш, до со́того колі́на.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464196
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.12.2013
автор: Андрій Чернівець