Іде заміж Катерина,
Така гарна, як картина,
Гості в захваті на диво,
Для Данила пощастило.
Та не так, як тут ведеться,
Не з красою все дається,
Перукарні, манікюри,
Геть Данило лізе з шкіри.
Тягне в хату копійчину,
Перед нею все гне спину,
А вона, то величава,
Не дружина справжня пава.
Все в салонах зависає,
Собі ціну добре знає,
Та Данило в мить прозрів,
Що він зовсім одурів.
Тягне, мовби в полі віл,
А у хаті порожній стіл,
В пачці лиш лежить «Мівіна»,
На дивані Катерина.
Досить вже тобі лежати,
Та коханням годувати,
– Йди на кухню до плити,
Та щось їсти навари.
Вона ліниво потягнулась,
Туди-сюди повернулись,
– Я дружина – не кухарка,
Почалася перша сварка.
Заридала Катерина,
Мов малесенька дитина,
Та Данило пішов з хати,
Став у чарку заглядати.
Лад в родині геть пропав,
В кабаках він зависав,
Катря сльози проливає,
Про салони забуває.
Грошей в хаті вже катма,
Кажуть люди не дарма.
З краси води не нап’єшся,
Тільки лиха наберешся.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/425-ide-zamizh-katerina.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463713
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2013
автор: Антоніна Грицаюк