Замріяно сиджу у порожнечі,
І міряю кути крізь сонний погляд.
І ніби сон був про звичайні речі
Здавалося мені, що був ти поряд.
Ти брав мене за руку й вів за рамки,
За ті, що я сама колись створила.
Розповідав, що так виходять в дамки
Та щоб полишить страх, потрібна сила.
І страх не треба витіснять за рамки
Бо вийшовши за них, він знов настигне
І ось я слідую словам,ламаю рамки
Та знов будильник,
ранок,
амнезія…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463245
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2013
автор: Татка01