Жило два брати на чужині,
один розумний був, а інший ні.
І якось вирішили ці брати,
на Батьківщину рідну шлях знайти.
Захотіли жити у своєму краї
чужина їм мила, але не втішає.
Йдуть вони дорогою і пісню співають
про степи красиві, про луки розмовляють.
Раптом на шляху отому є пересторога
адже далі ділиться вже на дві дороги:
одна з них в камінні, колючках і вузька
а інша широка, асфальтована, гладка.
Подорожні зупинились, не знаючи куди йти,
і дурник згодом каже "Поглянь, он пастухи,
якщо вони овець завжди тут випасають,
то про ці дороги мабуть усе знають".
До них підійшли, ввічливо питають:
"Куди нам краще йти?" , і їм відповідають,
хоч і вузька й в камінні одна о та стежина
але вона точно веде у Батьківщину.
Широкою звичайно зручніше буде йти,
та хтозна куди зможе вона завести.
Подякували, думають згодом розумний каже:
«І все ж таки широкою іти нам буде краще
а ми з тобою братику не так то й поспішаєм,
широкою підемо і шлях наш відшукаєм».
Розумного послухав, зрозумівши суть,
і дурник з ним погодився, широкою ідуть.
І десь уже під вечір , як зорі миготіли,
на шляху своєму гостинницю зустріли.
Читають а там напис "Заходьте... в нас, як рай,
задарма все, що хочеш і відпочивай...".
Зраділи подорожні , що так їм пощастило.
Постукали... ,і жінка їм двері відчинила.
Була вона стара із зморшками і сива,
а наших подорожніх в будинок запросила.
Поїли в ресторані , ідуть в свої кімнати,
так солодко і м'ягко у ліжках теплих спати,
а зранку стара пані смачно братів годує,
та й ще їм у дорогу пакуночки готує.
Дурник і розумний отій господині
вклонились і подякували за диво-гостину.
Ідуть далі , зустрічають людей,
і десь уже під вечір, побачили готель...
Заходять всередину- пісні, танці, свято,
молода красуня- власниця багата.
До них посміхається і каже «Не соромтесь,
заходьте і з подругами моїми познайомтесь!».
Всю ніч веселились брати і раділи,
і вином впивались, і спати не хотіли.
Гроші всі розтратили від старої пані,
стомлені , невиспані йдуть, немов в тумані...
На шляху подальшому намет зустрічають,
чують... у наметі чоловік співає.
І розумний каже: « скажи нам пане, ти,
як до Батьківщини нам з братом дійти?
Бо йдемо широкою дорогою ми,
хоча нам вузькою казали пастухи».
-Добре йдете, друзі, і ви молодці
хтозна куди ведуть оті путівці.
А каміння, терен, дикі колючкИ,
чи можуть до доброго вони завести?».
Ідуть вони далі, хоч і сумніваються
«Ой не добре йдемо!»- раптом оглядаються,
а за ними воїни женуться на конях
і обох зловили вже брати в полоні.
І ведуть до пана свого, на суд неминучий.
Пан їх справедливий і таки рішучий.
«Не тою дорогою , братики, ви йшли
і до батьківщини на жаль не дійшли.
за те, що блукали ви, таке покарання-
страта, справжні муки і вічне страждання».
Тіло і душа- це ті два брати,
тіло завжди дурень, душа навпаки.
Батьківщина- вічність , чужина- земля,
а о та дорога- то наше життя.
а оті наставники- це ті пастухи:
вчителі, священники і мудрі батьки.
Перша та гостинниця -це весь світ звабливий,
сповнений багатств, розкошей красивих,
і та стара пані- це наші роки,
які не минути і не обійти.
Алкоголь, розпуста, наркотики- Букет
який брати зустріли в готелі тет-а-тет.
Чоловік в наметі- то сам Сатана,
який душу й тіло манить до гріха.
Воїни -це наче нещастя і хвороби,
які душу й тіло призводять до гробу.
А суддя правдивий- то є сам Господь
і якщо душа і тіло для Бога не живуть,
то в раю для них місця не знайти.
чи ж не краще ,ЛЮДИ ,
тернистою стежкою йти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463099
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2013
автор: Небесна