Народе наївний, до скону терплячий,
Уже прозріваєш, ціну всьому бачиш.
Хоч топлять тебе в алкогольнім безмежжі,
Городять з брехні – небачені вежі,
Ти хоч помаленьку – з закруту виходиш,
І жити, боротись, ще силу знаходиш.
І молодь не всю удалося споїти,
На голку усіх - не вдалось посадити,
Корупція теж не усіх нас роз’їла –
І зріє у душах небачена сила,
Яка до пори. здається, дрімає,
І спокою ситого усіх їх лишає.
Чим більше накопимо гнівної сили,
Тим дужче рване, їх, «добродіїв милих»
На землю іде - нове покоління –
Вони утомились від цього розтління,
Вони хочуть жити по інших законах,
Не гнутимуть спину за безцінь до скону.
І хто з них не здався у цьому бедламі,
Що всіх нас накрив, мов безжальний «Цунамі»,
Знайде в собі силу і гідність, і волю ,
З недолею лютою - стане до бою!
07.01.2010р. Надія Таршин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462825
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2013
автор: Надія Таршин