Пробачте мені за цю кляту зверхність.
Я стала з роками цинічна, знаю.
Якось пішло життя шкереберть зі знаком «інертність»,
Вашу «трагедію» чемно послухаю,шкода порад не маю.
Зі мною бесіду вести про біль свій, даремно.
Я горе чуже не ділю з другом за чашкою чаю.
Бо і друзів згубила, не дала тепла, яке мала напевно.
Серце давно,як друшляк ,двері не відкриваю.
Якось було кохання,трималась як горда твердиня,
а потім вточили у серце осколок каміння.
Чинила собі опір,та все ж стала слухняна рабиня.
Шкода він діловий,йому не до сюсюкання і белькотіння.
А що мені лишилось? Прокидатися в ночі і писати в`ірші.
Кривлю собі душею,тішусь що творіння не стають щораз гірші.
Від нестачі любові – блякну, черствію,
Не приходь знов, я закрию перед носом двері,ти знаєш, я вмію.
(c) Mepi Benovski
http://vk.com/dim.svitla
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462554
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2013
автор: Мері Benovski