Я довго милася у душі, так наче я не просто дізналась про орієнтацію мого коханого, а ще і брала участь у їх забавах. Мені так хотілось змити цей бруд, та я знала, що це у моїй голові надовго.
Я не хотіла себе видавати, не хотіла з ним сваритись, та мені вже так і кортіло підійти і плюнути йому у лице, а потім ніжно пригорнути і сказати, що все буде добре, що ми це переживемо. Я навіть у очі йому дивитись не могла.
Мені здавалось, що навіть після ночі з тим моїм викладачем, я була набагато чистіша.
***
Пройшов тиждень, ми майже не бачились. Я розуміла, що ми штучно і дуже старанно уникали один одного. Я почала відштовхувати усіх оточуючих і навіть його, того, до кого так кортіло наблизитись ще буквально півроку тому.
Одного вечора він сидів і читав одну із своїх мудрих книжок, я робила вигляд, що також займаюсь своїм домашнім завданням, та я тупо висіла над книгою і літала у своїх спогадах. І мені так закортіло його обняти, мені так хотілось його підтримки, навіть голубого. Я сиділа і просто вдивлялась в його риси обличчя, такі тонкі, такі витончені. Він для мене залишався ідеальним навіть з розумінням його орієнтації.
Мені так хотілось забути ту розмову. Він зізнався мені. Йому було надто ніяково, я жодного разу не бачила його таким безпорадним, хотілось пожаліти і сказати, що я зроблю все, щоб це виправити. Я зробила це сенсом свого життя. Я пообіцяла собі, що він стане натуралом. Моїм натуралом.
Він поросив, щоб це залишилось між нами, він же не знав, що я готова берегти усі його таємниці, навіть такі. І тепер, чуючи кепкування про нього на парах хотілось дати в лице кожному своєму одногрупнику за ці слова. Я ж одна знала. Ці плітки були правдою. Він таки був «педиком».
Я обожнювала все у ньому. Його надзвичайно дорогі окуляри, його костюми, його парфуми. Коли його не було вдома, я заходила до його кімнати, притискалася до його одягу, вдихала його аромат, не парфумів, його. Лягала в його ліжко і уявляла, що колись прокинусь тут, одягну його сорочку і ми підемо пити каву. Я у своїх вухастих капцях, а він у своїх «дорослих» шкіряних.
Того вечора надто погано вдалося заснути, краще б я і не засипала. Мені наснився мій одвічний жаг. Він снився мені вперше з того часу, як я оселилася у Івана. Здавалось, що з його появою цей жаг покинув мене, та виявилося, що це була лише перерва.
Я їхала у своєму дорогому «мажорському», як для 21-літньої студентки авто, була сильна злива, і я була трохи нетвереза. В той день я посварилася з своїм другом, який був одночасно і моїм колишнім, тому була надто засмучена, зла і не в собі. Я ніколи не дозволяла собі сідати у такому стані за кермо, та тут чомусь навпаки захотілось поганяти по нічному місту. На айфоні безперервно висвічувалися по черзі вхідні від тата, мами, друга, які ще більше дратували і змушували вдавлювали педаль газу у підлогу.
Дощ все сильніше заливав скло, що двірники не встигали змивати воду. Я летіла десь більше ста по центру міста. Все сталося надто швидко. Я відчула сильний удар, мене розкрутило і я вже не розуміла, на що я жму, чи то гальма, чи то газ. Лише за декілька хвилин мені вдалося загальмувати. Я вилетіла з свого авта мов навіжена і полетіла в бік того місця де я відчула удар. Коли я добігла і побачила, що ж я наробила, я остовпіла і закривши лице руками, заоравши так, що потім я майже не говорила, я впала на асфальт і почала битися головою об нього. Навколо мене почали скупчуватися люди, зупинятися машини, а я все орала, поки мене не забрала швидка.
«Я вбила його!!!...» - саме на цей крик прибіг Іван до моєї кімнати, як колись по черзі мама з татом. «Я вбила його…» - повторювала я, коли Іван продовжував мене трясти, розбудивши.
- Что ты говоришь? Что тебе приснилось? Поговори со мной. – Повторював він. А я продовжувала свою пісню.
[b]«Я вбила його»[/b] - почала я, коли він трохи заспокоївши мене, приніс мені ромашкового чаю.
- Це був лише сон. – Він навіть заради мене перейшов на українську, я вперше чула як він говорить моєю рідною мовою, відчувався акцент, та все ж вимова була краща, ніж у нашого прем’єра. І я переказала йому свій сон, тільки додала трохи подробиць продовження.
- Не сон. Мій тато все зам’яв, бо я дочка «мажорка». Іване, якщо ти мене після цього возненавидиш, я зрозумію. – Я навіть не дуже розуміючи того перейшла з ним на ти. Розказуючи трагедію свого життя, я не могла називати свого коханого на ви. Я вивернула свою душу перед ним навиворіт.
- Заспокойся, - повторював він, утираючи мої сльози.
- Після цього я возненавиділа статки мого батька, почала робити огидні речі, та я розуміла, що огидніше, ніж від думки, що я вбила людину мені не стане.
- Коли це сталося? – Він був зі мною надто лагідний, ніж завше, і здавалось мої відвертості не відштовхують його, а навпаки. Він навіть нічого не сказав мені за те, що я називаю його «ти».
- Майже півтора року тому.
- Тоді ж один із твоїх однокурсників загинув у ДТП, я не помиляюсь?
- Я вбила свого друга. – Після цих слів я закрила своє лице руками і почала задихатися, згадуючи, як я трясла його закривавлене, мертве тіло, а поряд з ним лежав його телефон. Він якраз телефонував мені, переживав за мене, щоб я не наробила дурниць. – Я просила його пробачити. – Говорила я вже у плече Івана. Коли я почала плакати він підійшов і надто не очікувано для мене прижав мене до себе. В цей момент я відчула в ньому чоловіка, мого чоловіка. З того моменту він вже не був для мене голубим, я відчула, що з цими відвертостями стіна між нами пала.
[b]Тої ночі він залишився спати зі мною. [/b]Просто спати, щоб мені було спокійніше. Він дуже ніжно обійняв мене і я заснула мов дитя, хоча мені здавалось він тої ночі не засне. Такою захищеною і потрібною я не відчувала себе з жодним чоловіком. Такої інтимності, як ті обійми і просто тепло його тіла, у мене ще ніколи не було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462299
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2013
автор: Біллі Джин