Останні промені тепла
Лягли цілунком на обличчя...
І квітка – наче й відцвіла,
Та ніби їй всміхатись вічність.
Намистом верби на воді
Свої розкидали печалі...
Парк, спорожнілий, для надій
Відкрив шляхи у сині далі...
В осяйнім трепеті пори
Так просто вірити й чекати,
Хоч лист останній догорів,
І вже не зве додому мати...
.........
Самітнице..! Ой, ле-ле, ле-ле,
Невже нарешті нелюбов
Зійшла на дно, як листя стеле
Іржавий осені покров..?
Як не вітають зорепади,
І лиш вітри вночі гудуть,
Наобіцявши снігопади
І в заметіль незнану путь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462054
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2013
автор: Аня Муравська