Я просотана вокзалами.
Нічними автострадами.
Мій душевний анабіоз
Помирає і оживає!
А ти такий ввесь вільний
...і мені би так,
Для щастя лише рюкзак мати!
Але вертаюсь, знову я назад,
Де все таке знайоме
І все так звично.
Ми на жаль, за сенсом не сумісні,
Так убиває тобі не відповідність.
Я наївно тішусь
Коротеньким зустрічам
І думкою що потрібна.
Покірно тану на твоїх губах
В кожній твоїй клітинці
Під тобою починаю жити.
Під тобою отак би вічно...
Не вчасний ранок
Настає так швидко.
Ніжно цілую твою спину...
Пообіцай... що ще раз тебе зустріну...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462037
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2013
автор: Саша Берест