18.11.2013* 19:10
Ортодоксальна наука не визнає дійсними випадки, коли окремі речі набувають містичного та трагічного значення. Але від цього саме явище не щезає. В літературі ми можемо знайти розповіді про автомашину та про будинок, які вбивали своїх господарів багато разів. Хрестоматійним є зловісність африканських масок, які туристи привозили додому із вояжів до Африки. Є розповіді і про рокову роль окремих картин. Але в образотворчому мистецтві є ще таке явище, як рокове створення портрета.
Прискіпливі дослідники з'ясували, що, наприклад, всі герої Іллі Рєпіна, з яких він писав портрети, достатньо швидко помирали після цього. Хрестоматійною є трагедія Гаршина, з якого І. Рєпін писав етюди (син царя) для своєї картини "Іван Грізний вбиває свого сина". Є ретельні дослідження і по іншим художникам. Але мова може іти тільки про окремих художників, бо якби це явище було би повсякденним, то художників-портретистів у нас просто не було, бо їх би лінчували.
Я довгий час малював шаржі. Це відбувалось легко - ставив олівець на папір і, не відриваючи руки, робив малюнок. Мої шаржі були не злі, завжди трохи сардонічні і дуже точно передавали образ жертви. Але коли мені сказали товариші, що є закономірність в тому, що після мого шаржування невдовзі має неприємності і навіть помирає, а таких випадків було 2, я припинив їх робити.
Чому таке трапляється у деяких художників?
А справа у тому, що такі художники мають здатність переносити на полотно чи на папір Комплексний образ людини, фіксуя не тільки схожість реального образу, а і образів Тонких Тіл людини. Ілля Рєпін, до речі, мав сильні сенсорні здібності.
Описано багато випадків, коли люди бачили своїх двійників. Як правило, такі зустрічі були фатальними для героїв. То художники, не всі, здатні щось подібне робити - своєрідного акумульованого двійника. Цікавим є те, що не зафіксовано жодного випадку, щоб був фатальний автопортрет.
У зв'язку з цим слід згадати і те, як канонічно пишуться православні ікони: художник є віруючою людиною, піститься, причащається, отримує благословіння на роботу і працює з вірою на серці!
Але повернемося до Енергодару.
З того мого візиту в це місто в моїй пам'яті сидить декілька епізодів.
Людмила Захарченко сказала, що у неї є подруга, яка просить, щоб я допоміг їй. І от я сиджу в кріслі напроти цієї подруги, а вона, господиня та інші сидять поряд з нею. Дивлюсь на подругу, а Голос говорить: "Напроти тебе відьма". Я перелякано: "А що мені робити?" - "Лікуй. Допомагай. Вона - людина і не винна в тому, що такою народилася".
Попросив всіх вийти із кімнати, окрім стражденної, і тихо кажу:
- А ви - відьма!
- А я знаю! - радісно говорить вона і з неї горохом посипалась розповідь. Працює художником в ательє мод, а коли приходить додому, у неї однокімнатна гарна квартира, то зразу з'являються чорти, різні інші потвори і починають баламутити її, щоб вона почала бути дійсно активною* відьмою. Що робити? Вона вже місяць, як ночує по різним подругам. Та скільки можна так жити?
Дав їй рекомендації як чистити квартиру свічкою та молитвою. Вона вскочила:
- Все, я біжу, біжу, я їм зараз дам! Приходьте завтра з Людою на перевірку!
Коли ми вранці прийшли до неї, то у неї стіл/скатертина самобранка стояв зразу від дверей, а вона зустріла нас із радістю:
- Ну, я їм дала! Все обробила! Навіть балкон! Тікали! Я вперше за два місяці спала ніч спокійно і щасливо!
На жаль, потім мені сказали, що її на довго не вистачило - почала пити і її "друзі" повернулися назад.
Коли я збирався їхати до Енергодару, то Ніна Матвієнко сказала, що там живе її брат Василь, що він є чорнобилець, дуже хворий і чи не спробую я якось допомогти йому. Ми "дивилися" його вже конклавом - Геннадій Вікторович, Надя Форис, Людмила, Філіпенко і я, ще були якісь екстрасенси, але їх імена не пам'ятаю. І я вперше відчув свою безпомічність, бо цей молодий гарний чоловік був приречений. Я дивився його чакри і бачив, що вони всі деформовані - потім з'ясувалося, що йому тричі робили повне переливання крові.
Були інші несподівані випадки.
Так прийшов гуляка, який міг рукою гасити радіацію. Прийшла ще одна пасивна* відьма - перелякана та сором'язлива жінка років 25, з якою весь час відбувалися негаразди. Була жінка, яка після лайки з п'яницею чоловіком заснула на дивані, прокинулася від того, що щось давить на ніс, відкрила очі і побачила перед очима стелю, перелякалася, впала спиною на диван і забила попу. Була сімейна пара: завуч школи, жінка під 40 років, раптом отримала Розкриття Сенсорних здібностей, а її чоловік, повна сенсорна нездара, вирішив піти на курси екстрасенсів і весь час влаштовував сварки з дружиною, маючи ревнощі її до Таланту.
Чотири дні промайнули як суцільне пригодницьке кіно. А коли я приїхав летючкою з Енергодару до Запоріжжя, щоб їхати у Київ, то з'ясувалося, що мій поїзд був вчора! Добросердна провідниця пустила мене, бо у неї один пасажир повинен був вийти через декілька зупинок: "А ви поки що почекайте у проході". Я і чекав.
Вагон плацкартний. Звернув увагу, що їде дівчина років 20 із матір'ю, якій вже десь за 50 років. Жінка явно хвора серцем. Їй весь час було погано. У обох верхні полки.
Звільнилось моє місце, нижнє, і я запропонував жінці помінятися зі мною. Їй так було погано, що вона байдуже кивнула головою, а її донька розсипалася подякою.
Вирішив полежати, бо ноги втомилися довго стояти. І коли залазив на полку, то несподівано вдарив хвору жінку ногою по голові. Боже, як мені було соромно! Я зіскочив на підлогу, почав вибачатися, а потім кажу:
- Давайте, я вас полікую.
Донька запричастила:
- Мама, ти лягай! Лягай! Може він допоможе!
Жінка покірно лягла і я почав працювати з нею думкою. Поступово її почало відпускати і вона тихенько заснула. Донька почала всовувати мені гроші, я ледве відмовився, але не встиг вмоститися на полиці, як прибігла провідниця:
- У сусідньому вагоні чоловікові погано!
- Та я ж не лікар!
- То і що? Я вам допомогла ж!
Почвалав у сусідній вагон.
Сидить чоловік в очманілому стані і все хилиться впасти на бік. Біля нього стоїть огрядний молодик і повторює:
- Я - лікар. Але я психіатр. Не знаю що з ним!
Поряд метушиться маленький жвавий єврейчік:
- Я - дитячий лікар. Зараз щось придумуємо!
Кажу провідниці:
- У чоловіка сповільнений інсульт. Можна по дорозі викликати швидку? У нього не більше 2 годин, коли йому можна допомогти.
- Зараз я біжу до головного. Зупинка через 20 хвилин.
- А хто ти такий? Лікар? Так? Ах, екстрасенс! - глузливо почав стрибати дитячий лікар.
Я махнув рукою і пішов собі. Через 20 хвилин була зупинка, а потім мене розшукав той, що назвався психіатром:
- А ви були праві: у чоловіка почався парез, мову відібрало...
Далі ми спокійно розмовляли. Він розказував випадки із своєї практики, які ніяк не вкладалися в канву психіатрії, я щось своє, і не було між нами антагонізм. Ми навіть потім декілька разів зустрічалися в Києві.
20:45
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461340
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2013
автор: Левчишин Віктор