І не людей я бачу, тіні…
Он тінь замерзлого співця,
А он художник без лиця,
Он там мольфар несе на спині,
Чиєсь скалічене дитя.
Там матір проклинає долю,
Що з сина виростить героя,
Благає щастя у життя…
Актор згорілого театру,
Серед дороги горілиць,
Питає правди у синиць,
Що позліталися на ватру.
На обрії маячить постать,
Із кобзою бреде сюди,
Вогонь благає: «Підійди,
Вже вистачить по світі жебрать.»
Солдат спотворений війною,
Напроти мене, навпрошки,
Бреде по снігу до ріки,
Нарешті знайде в ній спокою.
І не людей я бачу, тіні…
Мрії, спогади з життя,
Чиїсь закохані серця…
Минає час, а душі все не тлінні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461195
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2013
автор: Apis