Не здивуюсь що завтра, ти мені скажеш –«Ви…,
Що ніхто не повинен вже більше нікому»,
Тихо мовиш –«Без мене щасливо живи…»
І мій номер зітреш зі свого телефону.
Не здивуюсь нічому…таке є життя,
Кожен з нас відчуває - вже важко брехати,
Нема сенсу латати – гнилі почуття,
І немає снаги, жити далі й мовчати.
Так чого я чекаю, гей годі не буду,
Врешті решт скажу першим - кохання нема,
І що було між нами все з часом забуду,
Ми позбудемось разом важкого ярма..
Потім час нас розсудить від зайвих ілюзій,
Може ми помилялись, а може і ні,
Я Вконтакті тебе видаляю із друзів,
І себе розчиняю в хмільному вині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461156
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2013
автор: Руслан Воскобой