розкинув ши́роко руки
пліт –
ловить останні вербові листки,
що пу́рхають мимо воріт,
заклопо́тано, як сини́чки…
чи, із далекого ирію,
ластівки́…
непосидю́чі
хре́стички чорні,
гомінкі́ і прово́рні…
за плотом не заховатися,
авоською не піймати: жбурляє вітер у вікна ха́ти
чорні хре́стички –
дві,
перекреслені одна о́дною, па́лички –
символічні взає́мо-пере́тинки…
останні листки́,
синички і ластівки́…
дошку́льні на́тяки – печальні думки:
люди –
скрізь і усюди –
люди…
і ні́куди йти
одійди,
чужої підступності мо́рок:
умерла в сорок…
виніс мене… вивів за руку –
не одпусти!
це пізня осінь
по вологому бру́ку
пише чорні хрести…
14.11.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460431
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2013
автор: Валя Савелюк