Кошик малини (казочка для дітей)

[color="#5a17bf"][b]На    зеленій  галявині,  у  самісінькій    середині    лісу,    сиділо    ведмежатко    та    ласувало    малиною,  яку  хтось  залишив  без  нагляду  у  маленькому  кошику.  Воно  озиралось,  наче  хвилювалось,що  хтось  може  помітити  ,його  такий  ,не  дуже  «дружній»  вчинок.  Мабуть  знав,  що  брати  чуже  заборонено  не  тільки  дітям,  але  і  ведмежаткам.
Кошик  щодалі  пустішав.  Раптово  на  галявину  з-за  куща    ліщини  ,  вилетіла  цікава  сорока.
-Який  сор-ром!  –  протріскотіла  вона!  -  Бідна  дівчинка  вже  півдня  шукає  свій  кошик  у  лісі,  а    воно  (сорока  поглянула  одним  оком  на  ведмежа)  вже  майже  усе  з’їло.
Ведмежа  почервоніло…
-Я  не  знав!  Гадав,  його  назавжди  тут  залишили!  Не  пропадати  ж  добру!-  виправдовувалось  ведмежатко!
Але  ж  совість    таки  гризла    малу    ведмежу  душу!
- Треба  ,  мабуть,вже  до  мами  повертатись!-  подумалось  йому,  та  раптом…
На  поляну  вибіг  зайчик,  та  якось  весело  хитнув  довгими  вухами!  
- Привіт!  –  ласкаво  промовив    зайчик  -  а  давай  гратись?    Дивись  яка  галявина!  Є  місце  де  побігати,  подоганяти  одне  одного.
- Не  хочу  бігати  !  –  опустило  очі  ведмежа.
- Чому?  –  здивувався  зайчик?  –  ми  ж  так  добре  гралися  раніше?
- Тому  що  він  цілий  кошик  чужої  малини  з’їв!    -  почувся  з  дерева  голос  сороки!
- Справді?  –  запитав  зайчик.
- Ага  ж!  –  сумно  відповіло  ведмежатко.  І  додало  -  Та  я  не  хотів!  Так  вийшло!
Зайчик  на  хвилину  задумався.  «Не  кидати  ж  друга  у  біді?  Треба  виправляти    погані  вчинки»
-  Пішли!  –  скомандував  зайчик.
-  Куди?-  запитало  ведмежатко.
-  Як  це  куди?  Малину  збирати!  А  що,  як  за  кошиком  повернуться?
І  вони  пішли.  Кущі  малини  починалися  одразу  за  галявиною,  як  йти  у  напрямку  сходу  сонця.
Які  ж  то  були  непролазні  хащі!  Колючки  так    кусалися,  як  справжнісінькі  бджоли      у    вулику.  Але  друзі    намагалися  не  звертати  на  те  уваги.
Ведмежатко  нахиляв  гілочки,  а  зайчик  швидко  оббирав  солодкі  ягідки  у  кошик!  Так  вони  працювали  майже  годину,  заморились,  та    кошик  вже  знову  був  повний!
Вони  його  лишили  на  галявині,  а  самі  заховалися  у  малиннику,  щоб  відпочити  та  вирішити,  як  передати  кошик  із  ягідками  дівчинці,  що    його  загубила…
Сорока  полетіла  далі  по  своїх  ділах,  забувши  про  друзів.  А  ті    усе  не  могли  вирішити,чи  варто  йти  до  села,  де  жила  дівчинка.
Йти  туди  хоч  і  не  дуже  далеко,  але  лячно.  Навколо  люди!
- Мама  казала,  що  люди  ,  як  впіймають    ведмедя  або  зайця,  садять  їх  у  великі  клітки  –  ділилось  своїми  знаннями  про  світ  ведмежатко!
- Так!  І  мене  мама  застерігала,  що  у  людей  є  така  вибухова  палиця,  і  що  вони  із  нею  ходять  до  лісу  на  полювання.
Так    би  вони  ще  довго  сиділи,  лякаючи  один  одного,  аж    їм  почувся  тріскіт  сухих  гілок  із  західної  частини  галявини!
Вони  принишкли.  Через  деякий  час    із-за    куща    шипшини    на  галявину  вийшла  дівчинка.  Сама  маленька,  личко  заплакане.  
Друзі,  що  ховались  під  кущем,  відразу  здогадалися,  що  це  саме  хазяйка  кошика!  
- Знайшла!  –  радісно  вигукнула  вона!  –  Ось  де  він  подівся!
Зайчику  було  так  цікаво,  що  він  висунув  свої  довгі  вуха  з  малиннику  та  став  примітний.
- Ой,  хто  тут?  –  заволала    налякана  дівчина!  Зайчику  і  ведмежаті  прийшлося  вилізти!
- Не  бійся.  Це  ми,  твої  друзі  !  -  прошепотіло  ведмежатко.
А  зайчик  сказав:  
- Це  ж  твій  кошик  малини?  Так  от!  Ми  його  охороняли  від  чужих  звірів  та  людей.
- Дякую,  друзі!  Щоб  я  робила  без  вашої  допомоги?
- Дівчинка  зітхнула:Справа  у  тім,  що…у  мене  дуже  захворіла  матуся.  І  я  їй  назбирала  малини,  щоб  вона  одужувала!  Так  лікар  порадив.  Але    йшла-йшла  і  ,  бачте  ,  загубила!Дуже  гарного  метелика  побачила  у  лісі    та  майнула  за  ним.
Добре,  що  згадала  про  цю  галявину!  Ну  тепер    мені  треба  йти    до  матусі.  А  так  би  хотілося  із  вами  пострибати  та  побігати  наввипередки.
Зайчик  потис  дівчинці  долоньку  та  сказав  таке:  «Усе  буде  добре!  Як  одужає  матуся,  завжди  приходь  на  цю  галявину!  Ми  будемо  на  тебе  чекати,  щоб  погратися!»
Дівчинка  посміхнулась  друзям,  повернулась  та  швидко  побігла  із  повним  кошиком    малини  додому.
А  ведмежатко  дивився  їй  услід,  так  думав:  «Як  же  добре,  що  у  мене  є  такий  вірний  друзяка  -  зайчик
Це  через  нього  я  тепер  спокійно  спатиму  вночі  та  гратимусь  удень!  Совість  не  гризтиме!»[/b][/color]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460226
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2013
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)