"Терпи, - сказав нам Стус, - Терпець шліфує,
Сталить твій дух, отож терпи, терти..."
Якщо нема терпіння, хто врятує?
Хто допоможе встояти, скажи?
Якщо немає вже ні сил, ні слізок
Все до останку виплакав - нема,
А біль доходить до самих вже мізок
Хто допоможе, хто зігріє? - Всім дарма.
Дарма, бо ти ідеш сама тропою,
гіркущою, жорстокою, у тернах
Боротися з життям - те саме, що самій з собою
Тонуть в брехні, злодійстві, тонуть в сквернах
Ти падаєш, збиваючи коліна,
Конаєш, знов скривившися від болю,
А далі ледве крок, а там є знову міна
Життєва міна, міна від недолі.
І пройде час; відкриєш ти повіки,
А звідти знову сльози, гіркі сльози
І просиш Бога, щоб уже навіки
Не слав тобі такі страшенні дози
Але життя - це є життя, воно вирує,
Воно ішло, іде і буде йти,
А ти терпи нехай терпець шліфує,
Тоді ніхто не зіб'є із тропи.
Але тобі, щоб досягти вершини
Потрібно знать в житті і щастя й лихо,
Бо ти не зможеш відрізнить важкої днини
Як буде все прекрасно, гарно й тихо.
Ти мусиш знати все на цьому світі:
В яких страшенних муках родить мати,
Які невдячні можуть бути діти,
Що вбивця дума, коли йде вбивати.
Як стерпиш все це, то вважай, що знаєш
Або стоїш вже до вершини в півпуті.
Бо дорівнятись до життя, як ти гадаєш,
Невже це вистачить в одному лиш житті???
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460142
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.11.2013
автор: Куся