Катарсис

  «Епоха  зчерствілих  скороходів.  Штовханина  в  плечі    -  лише    результат  безболісної  сутички.  Оправа  на  окулярах    -  тільки  гармонізує  з  кольором  очей,  а  на  зап’ястях  –  мінімалізований  макет  часового  бігу  вказує  завжди  на  одну  і  ту  ж    цифру.    Людство  ковтає  інформацію  занадто  великими  порціями,  що  невдовзі  може  призвести  до  інформаційного  катарсису.  Дисонанс  між  реаліями  й  комбінаційними  рухами  у  вигаданому  кібернетичному  світі.  Межа  зітерта»,  -  тендітна  телеведуча  з  нетиповою  для  неї  серйозною  фізіономією  уривчасто,  просте  з  певною  зверхністю  наполегливо  намагається  вмістити  в  голови  мільйонів  людей  ,  що  все  зараз  виглядає  саме  таким  чином.      І  комусь  справді  стає  лячно.  Тисячі  людей  хутко  вимикають  телевізор  з  розетки,  проте  слова  про  «дисонанс  між  реаліями  й  комбінаційними…»  продовжують  звучати  в  їхніх  головах.  Ходять  разом  на  кухню,  до  вбиральні,  сідають  поряд  в  тролейбусі,  п’ють  спільну  каву  за  обідньою  перервою,  вкладаються  спати  на  уже  помнуту  кимось  подушку.  
Іншим  же  бракне  терпіння  дослухати  інформаційний  випуск  до  кінця.  Такі    ходять  на  кухню,  до  вбиральні  і  на  роботу    з  ледь  чутним  наспівуванням  «ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла».  Бо  врешті,  ці  зміни,  про  які  мовлять  на  ТБ,    в  жодному  разі  не  можуть  зачепити  ту  половину  людства,  яка  не  вірить  в  занадто  розумні  слова  та  вважає  усі  існуючі  науково-дослідні  надбання  професорів  чи  простих  смертних  лише  марною  тратою  часу.
  Решта  «зачерствілих  скороходів»,  навпаки,  вперто  довіряє  словам  про  можливий  крах  реальності.  Такі  люди    готуються  до  цілковитого  перенесення  життя  в  підсвідомий  кібернетичний  світ,  де  діють  лише  закони  фантазії  і  можна  без  вагань  піддатися  своїм  творчим  поривам;  де  кожен  стає  тим,  ким  хоче  бути,  й  не  має  труднощів  із  заборгованістю  через  несплату  комунальних  послуг.
Поки  чоловік  витрушував  з  люльки  застарілий  тютюн  й    аналізував  про  себе  ранковий  випуск  новин,  то  мимовільно  помітив,  що  час    на  руці  справді  зупинився.  Аби  не  збитися  з  пантелику,  швидко  натиснув  на  кнопку  зліва  від  циферблату.  І  той  показав  –  24  роки  7  місяців  5  днів  37  хвилин  16…15…14  секунд.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459758
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2013
автор: Іванна Шкромида