[b]Ілюстрація 5 [/b] (29.10.1995, смт Шишаки, Полтавська обл.)[b] [i]Я у Невідомому - Визволитель.[/i][/b]
[i]Прокинувся о 3:30 з головною біллю - 6 чакра, та усвідомленням того, що тільки що виринув із активної дії, про яку тільки здогадуюсь. Подумав, що головна біль є результатом вчорашнього вина на вечерю, але декілька днів тому ми з братом Валентином пили "Гроно Закарпаття" точно у такому ж відношенні - пляшка на двох, і тоді не було болі.
Та додумати все це я не встиг, бо миттю опинився в активній Сенсорній Дії.[/i]
Я повинен когось звідкись визволити. Немов із тюряги чи з буцегарні. Чоловік дуже молодий і розміром значно менший за мене, хоча це вже не юнак, і не дитина. Я його виводжу. Але на нас облава, нас хочуть спіймати. Тому два величних поліцая/детектива стоять на автодорозі і ловлять нас, бо їм відома наша автомашина.
Їде автомашина. Ніби-то наша. Вони зупиняють її, витягують пасажирів назовні, але це навпіл п'яні два дрібних чоловіка мексиканського типу, а може кавказького типу, за фахом суддя і прокурор, які трохи випили після роботи та їдуть додому. Поліцаї їм не вірять, бо відомо, що ми можемо набирати різний зовнішній вигляд. Йде ретельна перевірка затриманих, але з'ясовується, що вони ті, за кого себе мають. Поліцаїв чекають великі неприємності.
Поліцаї, злі та невдоволені, знову чекають. І знов ловлять автомашину, точно: нашу автомашину. Але тепер в ній сидять промисловець з дружиною.
Третій раз ловлять нашу автомашину, та в ній знову прокурор та суддя. Всі четверо лаються та не можуть зрозуміти як все це сталося.
А ми тим часом вже у готелі. Чоловік, якого я врятував, питає як це сталося з автомашинами та де ми були в цей час. Я мовчу. І роздвоююсь.
Один Я все бачить зі сторони, як глядач. Це Я є Віктор. Достеменно.
Другий Я стоїть на лоджії до мене спиною. Він голий. Бачу могутню широченну спину, бугри м'язів на ремезах, міцні м'язи спини. Це втілення неймовірної сили. Але мене дивує те, що шкіра його гладенька, перехід між м'язами майже непомітний,плавний. В той же час тіло нагадує своєю поверхнею сірий пружній гриб, холодець. Колір шкіри сірий, але по спині, між лопатками, по всій спині розкидані темно-сірі плями. Я бачу, що від попереку поступово виступає хребет у вигляді здуття і поступово переходить у хвіст, на кінці якого є волосся, точно такого кольору як і плями. Ніг не бачу і які вони - не знаю.
Боковим зором вловлюю, що той молодий чоловік, мною врятований, точно такий же, але дрібніший, навіть менший за мене.
[i]Вискакую у чисту реальність, присутність в двох світах одноразово закінчується. Але зразу ж потрапляю в інше Сенсорне Дійство.[/i]
Велике приміщення. Косо до мене, з правого боку на лівий ідуть люди. Сутінки. Я - останній в цій групі людей, бо коли вони проходять повз мене, то я приєднуюсь до них.
Раптом з'являється гостре відчуття небезпеки. Різко дивлюсь у напрямку звідки прийшло це відчуття. І бачу в стіні праворуч від себе проріз для дверей, хоча дверей і немає. Тільки темна проріз. І я знаю, що там сховався один із нас зі зброєю, що він буде стріляти нам у спину. Я дивлюсь на те місце, де він сховався, за нього, вдалечінь - і цим ліквідую небезпеку.
Одноразово бачу за проріззю у стіні ліс до обрію, так, як це бачиться в Шишаках, коли дивишся із верхніх вулиць селища. І там, далеко, за лісом чи в ньому на краю, починає розгортатися сяйво. Я знаю, що це активізується пристрій, і що от-от промінь типу лазаря вдарить в мене. В цю мить біля прорізі, праворуч, притулившись до стіни, з'являються двоє людей - чоловік з пістолетом у витягнутій руці, направлений на того, хто сховався ліворуч від прорізі у стіні, і людина незрозумілої статі з телевізійною зйомочною камерою.
Відходжу праворуч, так, щоб сховатися за стіну від сяйва і ... [i]немов мене переключає щось в іншій режим Сенсорної Дії. Якщо все раніше я бачив ясними очима, уважно роздивляючись, то тепер я все це бачу думкою. І одноразово на трьох площинах мислення бачу три варіанти моїх дій. Я повинен вибрати з них основу дії і вона буде закріплена реалізацією.[/i]
ПЕРШИЙ ВАРІАНТ
Кажу оператору телебачення, щоб він все ретельно знімав, щоб його зйомка дала можливість людям побачити як все це було насправді. Потім я становлюсь на створ промінню і наближаюсь до нього. Він б'є в мене, але я - велика, вертикально стояча срібно-сяюча еліпсоїдна/еліпсоїдоподібна істота, і коли промінь б'є в мене, то від мене у бік його спалахує сліпуче сяйво і воно поглинає пристрій, що послав на мене випромінювання, і цей пристрій перетворюється на порох. Але цією дією я повністю демаскую себе, виходжу із тіла людини на ім'я Віктор, відкидаю його.
ДРУГИЙ ВАРІАНТ
Я становлюсь на створ проміння. Він б'є в мене. Але я його вловлюю правою долонею - рука моя опущена вздовж тіла. Ліва рука теж так само висіть вздовж тіла, долоня розвернута до пристрою і з неї б'є промінь у пристрій. Немов утворюється трикутник: від пристрою промінь вузькою спицею б'є в мою праву долоню, потім він входить через неї в моє тіло, а з мого тіла йде у ліву долоню, а від неї - на пристрій. І коли він торкає пристрій, то той вибухає і перетворюється на мерехтіння дрібних "мушок", що повільно падають на землю. Одноразово на землю опускається/падає якась тоненька записна книжка у темно-червоній засмальцованій/опаленій палітурці - це все, що залишилось від пристрою.
Демаскування не таке явне, але воно існує.
ТРЕТІЙ ВАРІАНТ
[i]Його я немов довго обмірковую, хоча все і відбувається одноразово для усіх трьох варіантів. Цей варіант є остаточним.[/i]
Я став у створі до промінню. Він вдарив у мене. Але я не звернув навіть ніякої уваги на нього, бо був безтілесний і почав швидко-швидко збільшуватися. По мірі цього збільшення я робився все більше і більше розчиненим у повітрі, немов одна і та сама моя маса розширювалася та рівномірно розподілялася по все новому і новому об'єму. При цьому я не зводив погляду з пристрою у лісі. А потім по мірі мого росту все опускалося униз - пристрій, ліс. От я вже бачу далеко під собою та перед собою внизу ліс цього ЗаПлісся, а пристрій здається комахою. Розумію всю нікчемність цього пристрою, бо вже бачу великий шматок тверді планети. Я розчиняюсь все далі і далі. І здивовано при цьому відчуваю себе лежачим на ліжку із заплющеними очима, чую як похропує мій брат у сусідній кімнаті.
І переконання: от і вирішено усе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459118
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2013
автор: Левчишин Віктор