Скільки разів я тікав від проблем,
Стільки разів прощався із днем.
В ночі безодню летів камнем важким,
І в темряві бив ледве серцем своїм.
Та цей стук лишався моїм,
Я боровся, не лишився німим.
Листя палає, під ноги летить,
Хололодна осінь в серці щемить.
Питає, чи серце здатне любить?
А серце щемить, ще мить і мовчить.
Через дощ вени холодним горіли вогнем,
Я втрачав, бився на сколки в мізер, у щент,
Розчинявся , зникав, неставало мене.
Закривав очі, казав собі: все.
Знову ішов не туди і шляхом не тим,
Знову себе називав я нічим.
Серце горить самотнє серед пітьми.
Скільки, як ти, таких в самоті?
Рветься на шмаття, тліє горить.
Кого може світло далеке зігріть?
Коли до кінця лишається мить,
Кого може світло холодне зігріть?
Листям осінь горить,
і поки серце болить...
я живий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458349
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2013
автор: Адам Буткевич