Лікар тихо казав, що не можна, не можна, не можна.
Наголошував тричі, мав вигляд бентежний, тривожний.
Медицина безсильна у випадках страху та злоби,
бо такі відчуття неодмінно доводять до гробу.
Він казав це, бо бачив, коли помирає людина –
і щоразу сумнішав, і настрій щоразу єдиний.
І питання не в тому, що тут не існує безсмертя.
А у тому, що світ не достатньо з собою відвертий.
Та казав же, казав. Наче сипав горохом об стіну.
І за кожну людину молився тихенько у спину.
Медицина безсильна. Людина – сама собі лікар.
Сам собі фармацевт, що вигадує власнії ліки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458238
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2013
автор: три крапки