А виверну немов кожуха свою душу.
Для того щоб мене лише почули.
Я сльози болю стримувати мушу,
Щоби про мене більше не забули.
В відлуння перетворюсь на світанку.
І прокричу в нікуди вгору з вітром.
В слова оті вкладуся без останку,
Злітаючи у небо мов би з нітро.
І так блукаючи серед повітря світу
Хитаючись примарою без тіла,
Кажу вам: - Рідні, милі мої діти,
Добро в душі погасить наболіле.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458061
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.11.2013
автор: Куцехвостик