01.11.2013* 18:30
1991 рік
НАВЧАННЯ
Рік 1991 став для мене роком Навчання. У розповідях моїх колег по Езотериці, головним чином контакторів, можна прочитати, що вони проходили Космічні університети чи ще якісь заклади подібного типу. Я не можу таке сказати, бо у мене не було ніяких декларацій, просто мене Навчали. І це Навчання, мушу визнати, було достатньо суворе, бо я робив помилки, "завалював" певні Полігони Іспитів, мене Карали, я вставав і все починалося по-новому, хоча і на іншому рівні чи в іншій сфері.
Різними засобами мені закарбовували, що є базові принципи, а саме:
- нема нічого вищого і ціннішого ніж Життя і життя людини в тому числі;
- Людина є надскладною надсистемою Носія Життя/Розуму, яка є інструментом самопізнання та самопрограмування Розуму, є Симбіонтом із Духовно-Душевною Суттю (вищий щабель);
- Людство має Програму Розвитку Людства, Метою якої є існування кожної людини Хомо Сапієнс в усіх Агрегатностях Континууму (мінімум), що забезпечує практичне безсмертя кожного індивідууму;
- і так далі...
Але почався 1991 рік для мене карколомно.
Із Славська я потрапив до Львова 2 січня, бо хотів побачити брата мого друга. Володимир Гінзбург грав на флейті в оркестрі Львівської опери і, одноразово, в Камерному оркестрі, який давав концерти в Домському соборі. Мені пощастило слухати виступ цього оркестру, але після цього я звалився із високою температурою. Володі теща була хірургом, вона пройшла всю війну в цій якості, то три доби мене інтенсивно лікувала. А 6 січня я вже був у Києві і зразу подзвонив Актрисі/Олі.
- Завтра треба лікувати Ніну Федотівну! А потім поведу тебе причащатися. Ти ніколи не причащався, так?
- Так.
- Чекаємо тебе вранці. Ти хоч знаєш що за свято завтра?
Я помовчав, а вона гмикнула.
Пам'ятаючи те, як пройшла перша зустріч з цим товариством, переповнений очікуванням гарного спілкування, я в 9:00 дзвонив у двері. Відкрила Актриса і виявилося, що окрім неї та Ніни Федотівни нікого немає.
- Сьогодні велике свято, то всі вже у церкві. Ми з тобою підемо туди, коли закінчиш працювати з Ніною Федотівною.
Вона рішуче розкрила скляні дверцята, сіла за стіл, запалила свічку, подивилася на ікону і кинула:
- Ікона дає дозвіл. Працюй!
Ніна Федотівна вже сиділа напроти мого крісла, то і я вмостився в нього. Голос сказав: "Читай молитви по старій схемі, але тільки один раз. Далі працюй руками!". Я так і зробив.
Колись я працював у Москві Діпрокіно ГАПом. Була мода використовувати інтелігенцію як допоміжну силу в різних господарчих роботах. Нас направили на одну із овочевих баз Москви, в цех квашеної капусти. Величезні довгі чани-бурти, з яких зняли пластмасову плівку, викидали навкруги себе неймовірно огидні пахощі. І це була нормальна капуста, яку використовували в їдальнях, ресторанах та продавали в овочевих магазинах. А тепер уявить собі, що ця капуста почала гнити. Саме такі пахощі почали виходити із Ніни Федотівни по мірі моєї роботи. Все її тіло викидало цю мерзоту. Мені здавалося, що навколо неї клубочиться сизій туман. При цьому бідну жінку корчило, руки та ноги неконтрольовано дриґалися і вона тихо ніби завивала, ніби гарчала.
Актриса повністю відкрила квартирку і сизій туман повільно випливав назовні. Я вже 20 хвилин працював, Голос час від часу казав мені: "Працюй!", а воніще тільки посилювалося. Нарешті Актриса не витримала і з огидою сказала:
- Навоняли тут нестерпно! Коли закінчиш, то приходь у церкву напроти! - і вона рішуче вийшла із квартири.
Я знав, що зупинятися не можна і раптом, через 40 хвилин після початку моєї роботи, ці гидотні пахощі закінчилися. При цьому я почув, як ніби камінець впав металевий глечик. Скосив очі - і дійсно, праворуч від крісла, між мною та мебльовою стінкою стояв глечик висотою більше метру, форму та інкрустацію він мав східну, чеканка по чорному металу.
"Працюй! Не зупиняйся!" - командував Голос. А я і не припиняв працю. І тут пішли пахощі пороху. Так було хвилин 15. Нарешті ці пахощі закінчилися і другий камінець впав у глечик.
Пішли пахощі гнилої фіалки. Вони трималися хвилин десять. Набрали інтенсивності, пішли нанівець, і третій камінець впав у глечик.
І раптом пішли пахощі свіжо випавшего снігу. Я аж мимоволі зупинився, та Голос був невблаганний: "Працюй! Ще трохи!" І я працював. Бачив/відчував/знав, що ці пахощі ідуть від ікони. Ніна Федотівна з'їхала зі стільця і прагнула обняти мої ноги, вона щось белькотіла, але я вже вскочив, схопив свій одяг і прожогом вискочив із квартири, подумки волаючи: "Оля! Почекай мене! Почекай мене!"
Церковка на Батюка біля Укрцивільсільбуду була маленька, стара. Коли я працював в цьому інституті старшим науковим співробітником, то ми завжди дивувалися, що як тільки збереться Наукова рада інституту, так у церкві бамкають дзвони. Але коли я біг до церкві, то ця згадка з'явилася і миттю щезла.
Розгублений, схвильований та трохи дезорієнтований, я разом із людьми увійшов до церкві і мимоволі зупинився. До мене миттю підскочила бабка:
- Чого стоїш, синок? От там купують хлібці. Купи три!
Купив три булочки і раптом у мене одна із них впала на підлогу. Я перелякався. Нахилився, підняв, а біля мене вже опинилася інша бабка:
- Чого вагаєшся? Треба поламати на шматки кожну і покласти он у той кошик. Коли будеш виходити із церкви, то візьмеш один шматочок. Купуй свічку!
Купив свічку, а вона в моїх руках переламалася посередині. Я ледве не втратив свідомість: "Бог мене не приймає!" Але вже третя бабка схопила мою руку зі свічкою і зі словами: "Сюди треба поставити!" поставила її на відповідне місце, швидко витягла недопалок іншої свічки і запалила від нього мою.
- Тобі туди! - сказала вона.
Праворуч від входу я побачив чергу і почав просуватися з нею до молодого, інтелігентного виду священика. Нарешті я вже напроти нього.
- Ім'я?
- Віктор.
- Хрещений?
- Я двічі хрещений - машинально сказав я.
- Вийди із черги! Православна церква не потребує повтору хрещення!
- Але я ж не знав, що моя бабка таємно хрестила мене малюком! Я дізнався про це після того, як свідомо охрестився!
- Не виходь із черги. Каєшся?
- В чому?
- В гріхах своїх. Чим займаєшся?
- Тільки що, здається, виганяв диявола - знову бездумно я брякнув.
- Так! Виходь із черги! Православна церква не визнає таке!
- Але я ж за допомогою молитви "Отче наш" це робив!
- Добре. Цілуй!
- Що? - знову я бовкнув, але побачив протягнуту руку і ікону, і зрозумів, що треба цілувати.
- Ікону тричі! Перехрестись! Від правого плеча! - трохи глузливо сказав священик і продовжив - Завтра іди до Лаври, знайди отця Пафнутія і розкажи йому про себе! Проходь далі!
Черга привела мене до другого священика, отримав помазання і на ватних ногах вийшов із церкви. Олі в церкві не було.
Завтра я був у Лаврі. У першого ж зустрічного монаха запитав як знайти отця Пафнутія. Він уважно подивився на мене і мовчки показав рукою на довгі дерев'яні містки. Я пішов по ним.
Був морозний, ясний і сонячний день. Сніг сліпив очі. Коли я відкрив хвіртку до монашого двору, то побачив частину двору, рівно покриту снігом і дорідного монаха із окладистою бородою, який змітав сніг.
- День добрий!
- Добрий день!
- Вибачте, як мені побачити отця Пафнутія?
- Його немає. Він у відряджені. А навіщо він тобі?
Я збиваючись почав розказувати про себе і що мене направив сюди священик із церкви на Батюка.
- Це все від Лукавого, син мій! Іди собі! Двічі хрещений!
- Але ж мені перед цим сон прийшов і я бачив Богородицю, яка мене благословила!
- Стоп! - і він припинив мести - То яка вона була?
Я розказав. Він вислухав і сказав:
- Дивно. Точно так вона мені приснилася, коли я збирався стати монахом! Я закінчив КПІ, інженер-електрик, але тепер моє ім'я отець Мойсей. От що. Ти погуляй годину, іди до нашої їдальні, скажи що прислав отець Мойсей, поїж і приходь сюди. Я закінчу урок і ми підемо в Малі Печері. Тобі треба мати благословіння Святих старців.
Все зробив як він сказав. Купив свічку. Він мене зустрів в одязі для свята, чому я здивувався. При вході у Печері він сказав:
- Запали свічку і постав її сюди!
Я зробив це і тут ніби в мені Хтось прокинувся. Він з радісною цікавістю і у захваті приготувався спостерігати Щось. А отець Мойсей вже командував:
- Ти ідеш, я праворуч іду, читаю молитви, повторюй за мною і де я буду казати, будеш хреститися! Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духу!
І ми покрокували. По мірі нашої ходи мене все більше і більше переповнювала радість, як моє тіло немов розжарюється невідомим випромінюванням, а Хтось в мені співав у захваті від щастя.
- А сюди, сину мій, ти не зможеш увійти!
- Якщо Господь дозволить, то увійду! - сказав я, перехрестився і увійшов, нахилившись, через отвір висотою до півтора метра. Увійшов і мимоволі захитався, бо мені здалося, що я потрапив у розжарену сауну.
- Цілуй святу раку! - пророкотав отець Мойсей, заглядаючи через отвір.
По бокам і прямо переді мною під склом лежали Святі мощі. Я нахилився і поцілував кожне скло, перехрестився. Мені здалося, що моє обличчя кожний раз обдавало жаром, який входив в мене. Хтось в мені від Радості і Щастя співав без слів.
Коли я вийшов, то отець Мойсей зачастив:
- Господі, помилуй! Господі, помилуй!
І от ми вже на повітрі. Отець Мойсей зупинився і сказав:
- Ти витримав Іспит. Знай: Кашпіровський не зміг увійти туди, куди ти увійшов. Його Сила не пустила! А на виході є перехрестя Сили, то там він впав і ми його на носилках виносили! Господь з тобою, сину! - він перехрестив мене і пішов.
На другий день я прийшов на чергову зустріч МАПЕ і схвильовано розказував про цю пригоду. При цьому дивувався чому всі хитаються, коли я жестикулюю. Нарешті хтось заволав: "Та зав'яжіть йому руки, бо ми втратимо свідомість!" Потім метр Батушан почав говорити, що серед нас є інопланетяни, багатозначно поглядаючи на мене. А я був щасливий. Яке ж велике Щастя мене переповняло!
Йшов пішки до Хрещатика. Мене наздогнав молодий чоловік із МАПЕ:
- Мене звати Андрій Кондренко. А ви дивилися на себе у дзеркало?
У майстерні подивився: моє обличчя червоне немов цегла. Три дні воно трималося таким.
Далі в цьому місяці нічого особливого ніби і не було.
20:30
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457972
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2013
автор: Левчишин Віктор