Із очима душі відкритими
Просіваю думки крізь сито я,
Мої витоки, твої витоки,
Ще невидимі стіни доль.
Чи ми снами колись наситимось?
Чи душа мрії вічно питиме?
Мої витоки в твої витоки
Об'єднати в одне дозволь!
Недовивчені нами істини
Під вітрами недолі вистоять,
Бо усе, що удвох замислили -
Оживе, як сніги зійдуть.
Ти повір - я навчусь, я плистиму,
Зазвучу в піднебессі піснею,
І кометою променистою
Нам осяю до щастя путь!
Ми підем по стежинах звивистих,
І серця будуть в парі битися,
І дощами нас вмиє чистими
Той, кого ми звемо' Творцем.
Завтра світлом душа насититься,
Ми пізнаєм нарешті Істину!
Ну а зараз - пливем до витоків,
Звідкіля починалось ВСЕ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457910
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.11.2013
автор: валькірія