Зграю воро́ни лише свою знають,
В них крик божевільний вічно стоїть...
Там лише "падаль" за лакомство мають -
Так було завжди,.. впродовж всіх століть.
І мови не мають... Во́рон вже звик,
Бо ноти й слова у них завжди чужі...
З дзьоба торчить в них кривавий язик...
І хочуть в "орли", всі "високі мужі".
Трупи найвища для них насолода -
Вічно співають про війни й бої...
Каліки та шрами - вся їхня врода,
Так і несуть в гріб... кайдани свої.
Ну, що для них оцей соловейко?..
Хіба ноту у нього вкрасти якусь,..
Та загнати його у траншейку,
Хай там з кулемета стріляє дідусь...
Та і "мати" в них - вічна "кукушка",
З дитям підкидає ідеї свої...
Тож люби їх, сусідко-галушка,..
Виростуть - відправиш на їхні "бої".
Ох, ті орли, яструби чи ворони -
Вкрили вже хмарами наші степи...
І вічно - армії, групи, загони...
Де ж, соловейко, притулишся ти?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2013
автор: Д З В О Н А Р