Можливо я божеволію,
Можливо серце скам’яніло ,
Можливо вже душа вмирає.
А може просто я стомилась,
І просто руки опустились.
Чогось хотіти або когось.
За кимось гинути, молитись.
Та не засвоїла я цей урок,
Один дзвінок і я біжу,
По тонкому і гострому ножу,
Ти не зупиниш, не побачиш.
Бо ти у даль вдивляєшся.
І очі мої ледь примружені не бачиш,
А так хотілось всю себе віддати,
Без залишку для когось.
Та тут на кожного свої оцінки.
Ми так шукали і найшли.
В одну хвилину й ми це втратили.
З надією, що буде й інше,
Щось краще і дорожче,
Щось гідніше.
Напевно так заведено,
Любити нам того,
Хто мрією не з нами,
А лиш із вигляду,
Що цінить і бажає.
А ти очима не люби,
Й руками тут не помогти,
Люби так, що словами тут не описати.
Або постій…
А може ти бажаєш інше щось сказати.
Скажи «прощай»…
Убий мене смертельно,
Щоб не поміг ніхто й ніщо.
Ти будеш лиш героєм моїх снів,
А вдень я буду бачити дощі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457613
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2013
автор: Т.З