До тебе, матінко, я лину у думках,
Сиджу один на кухні й тихо плачу…
І борода, я запустив, в сльозах…
Дивлюсь на фото, мов живих Вас бачу.
А туга крає, кличе в храм свіча,
Піду до храму, як ударять в дзвони.
Нехай очиститься розпущена душа,
Я помолюся тихо до ікони.
Дивуюся і згадую слова,
А ти ж мені тоді ще говорила…
Уважно слухав, та чомусь мовчав,
Бо розумів, що ти мене учила.
Хоч Ви давно не снилися мені,
Та я Вас бачу, як живих в родині,
Ви завжди поруч у моїй сім’ї,
Пам'ять про Вас, для мене це – святиня!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457036
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2013
автор: Віталій Назарук