А я ночами і босоніж йшла
Через хмаринки,в філіжанку тишу
Собі по самі вінця налила.
Там Янголятам радості накришу.
А я сама,до тебе,навпростець
Через моря,через всі океани.
Я насушила трави і чебрець,
Щоби промити із серденька рани.
Прийшла.Поцілувала.Не впізнав.
Сказав,що помилилась я століттям.
Я думала,що ти мене чекав,
Ти подивився-а я вся в лахмітті.
Зносила одяг,рани на ногах,
На кого стала схожою?Ти бачиш?
Душа моя в словесних реп'яхах.
Ти за кохання хоч мене пробачиш?
Верталась.Всі я спутала путі,
Босоніж через море,через кригу.
Невже з тобою в світі ми чужі?
Душі моєї ти не чуєш крику?
Та знаю,що у світі ти живеш,
Закрила твої двері.Будь щасливий.
Ти ще зірки колись,комусь зірвеш.
Я босоніж через дощі і зливи
Додому йду.А ти чекай її.
Хай доля допоможе вам зустрітись.
Все буде добре в вашому житті,
А ти мені(можливо)будеш снитись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456591
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2013
автор: Відочка Вансель