29
Стирчить над селищем з цехів труба
І служить для зв'язку, як телевежа,
Та селищу це послуга ведмежа,
Бо справи у цехах його – труба.
Висить над селищем, як смог, журба
І винна не фінансова пожежа,
А криза в душах у глобальних межах –
Тотального безбожництва ганьба.
І тільки в храмах Божий люд радіє,
Де радістю наповнює серця
Свята і вічна Божа Літургія,
Котрій нема початку і кінця,
Як і Любові нашого Творця,
І лиш на Неї вся тепер надія.
38
Ну що, лукавий, маєш досхочу
Тих душ, що впали у твої тенета,
Це майже вся без винятку планета,
Крім тих хто ставить Богові свічу.
Це, безумовно, успіх – я мовчу –
Сказав би той, хто вірить у прикмети,
Але не я, що розірвав тенета,
І з вірою до Бога вже лечу.
Даремно ти, антихристе, радієш,
Що, ніби то, тобі належить світ,
Бо ти лиш інструмент у ньому Бога.
І ти складеш, невдовзі, Богу звіт
І більше зла ти вже не заподієш,
Бо не залишиться від тебе й рога.
39
Нам Бог дає все нині в міру віри
І здатності вмістити ці дари
В свідомості дочасної пори –
Пори до вічного життя без міри.
А хто без віри, ті живуть як звірі,
Чи діти пекла – чорної діри,
А є – що, ставши дригом догори,
Чекають просвітління душ і шкіри;
Лукавим дав приземлені дари
І під землею надра, як престоли,
А вибраним дав мудрості на вміст;
Покликаним новітньої пори
Себе дав в Трійці, де Отець – католик,
Син – православний, Дух – євангеліст.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456380
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 24.10.2013
автор: lionet