Життя, що минає, приносить свідомість,
Того, що ти жити ще й не починав.
Життя, що минає. дає нам натомість
Мудрість цінити прощальний фінал.
Ще галасно й весело, сміх ще кружляє,
Роки вже обтяжують зморшками нас,
Вина п’ється менше, вже танців немає,
І на дорогу ми збільшуєм час…
Все більше розмова іде про погоду,
Стабільнсть у світі, або про врожай,
Уже і на Спаса до церкви дорогу
Знаходим, раніше лиш Пасха і край…
Минає усе. І в минулому скоро
Залишиться й шлях цей, що з’єднує нас,
Вже час торувати до Бога дорогу,
Хто тлінне полишив – той вічнеє спас.
Душа, як незримая крихітна ємність,
Збирає до купи всі квіти життя,
Любов, доброту і ненавість, жорстокість -
Все є різні грані одного буття.
Так, так, ми згадали, що є те одвічне,
Що зветься душею й належить не нам,
Й дорога одна їй – дорога у Вічність,
Ми землю пройдем, всі зустрінемось Там !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455974
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2013
автор: Ольга Кир