«Мы вышли все из Киевской Руси,
В нас корни общие и общий организм.»
Кричать вожді Московії усі
І їхні мантри, це вже сатанізм.
Історію фальшують без стиду,
Чужу собі присвоїли звитягу.
Хіба змінити можна цю орду
Лише простим перевертанням стягу?
Яке коріння? Що за маячня?
Щоб дикість і убогість приховати
Піднесена у степінь ця брехня,
Що Русь і Київ ніби їхня мати.
Щупальця, отруйні метастази
Проникли в душу, тіло України.
Цієї важко збутися зарази
Ще важче підніматися з руїни.
Завжди хотіли збутися оков,
Двоглавого, що сонце затіняв.
Указів, заборон і постанов,
Якими мову «брат» забороняв!
Мутант орла, цей двоголовий змій,
Не може крові людської напитись.
Імперська сутність у істоті цій
Її можливо лиш в крові втопити.
В борні чимало крові пролили,
Та врешті з кігтів вирватись зуміли.
Життя за це мільйони віддали
В тюрмі народів жити не хотіли.
А щодо спільного в минулім організму,
Що з нього може «вийти» кожен знає!
Тому нема межі ідіотизму
Коли лай-но себе за брата має!
16. 10 2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455064
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.10.2013
автор: Мирослав Вересюк