не чіпайте мене, дайте вперше побитись в істериці...
і кому яке діло до приводів і причин?
привідкрила у душу двері, й назло у двері ці
увірвався не той, кому можна. - як не кричи?!
розриваюся навпіл між принципами й бажаннями,
хоч все просто: одружений, зайнятий, діти. А я?
тим непроханим "щастям" якимсь нена-роком вжалена,
перетворююся в найзапеклішу із пияк.
і не сильтесь мене присоромити, ти ж бо дівчина,
як негарно, не личить, там вето, а там табу,
я живу одним вечором, до дрібниць пам'ятаю ту ніч, а він...
сподівалась, що робить вигляд, та ні - забув.
Ситуація патова. Ніц табі прав, ніц обов'язків.
і до місця, як рай на одному із Дантівських кіл,
насолода із присмаком мазо. Чому ж тоді боязко,
чому боляче ніби у серце загнали кіл?
ця любов опечатка мого долетворця. Фатальна, та
нарікати - все рівно, що лобом в бетонну стіну,
бо завжди неможливо чинити як треба й правильно...
і цього разу палицю він-таки перегнув.
а ви кажете...
як тут мовчати, терпіти й не сердитись?
не чіпайте мене, дайте вперше побитись в істериці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454928
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2013
автор: Надія Кара