Ще світле сонце сяє понад нами,
Ще вітер вночі з гаєм гомонить,
Ще хмари пишні линуть небесами,
Щезаючи за край, в ясну блакить.
Ще звуки мови прадідів великих
Не загубились в вирі часовім!
Та всі неначе стали без'язикі,
Пісень рідних цураючись!.. А втім...
Нехай говорять мовою чужою,
Хай служать роду тих, що у ярмо
Впрягали Батьківщину, що сльозою
За них вмивалось матері чоло!
Хай скоряться... Не буде жаль нікому,
Ніхто не закричить: "Ганьба, ганьба!".
Не буде вже у мови навіть дому,
Серця черствії не пройме журба.
Не буде литись вільними степами
Гучне "егей!" пастушеє оте,
І гори повкриваються шпилями,
І Дніпро всохне - рута поросте.
Так зникне все - неначе й не було...
Загине те, що творено віками!
Загарбає Вкраїну вічне зло
Своїми всюдисущими руками...
Чекайте, люди, стійте, схаменіться!
Не пізно рідне слово рятувати!
Адже в серцях глибоко ще іскриться
Та колискова, що співала мати...
______________
20.02.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453997
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.10.2013
автор: † божевілля †