А за осіннім злотом
Пізні сльози,
І вулиці жовтавий
Оберіг,
Де в ночвах ще батьків
Весільних возить,
Мідякувато надвечірній сміх.
Та скоро місяць піде берегами,
За бані, за органи суєти,
Й німі слова, намолені ночами,
Зіб’ються у оазах висоти -
Й зірвуться вниз кленовими віками,
Осядуть засипаючи Едем,
Німі слова, затерті голосами,
Пустої тиші надосінній щем.
До обріїв ще далі, ніж до Мекки,
Вагонами блукає темнота,
Й зітхає в тиші місячний лелека:
Зупинка «осінь» зовсім непроста.
Присяде бусол, притомивши крила,
Довкруж перону місячна сльота,
Сідаю поруч: нас обох стомила
Одна на двох осіння самота…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453934
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.10.2013
автор: Стяг