Поети схожі на бджолиних маток,
Кладуть і сіють в стільники слова,
І пишуть муть , в періоди без взятку,
Коли забита смутком голова.
А ще вони, пригожий мед збирають,
У альманахи, збірки та книжки,
Словесний лан, розрізавши на паї,
Свій труд вважають тягарем важким.
Хтось тягне віз, хтось камені лупає,
А хтось в пітьмі горить немов ліхтар,
Словесні розриває небокраї,
І надра мови нищить як шахтар.
Хтось сіє лан банальним дієсловом,
А хтось на плуг, перекував свій меч,
Хтось птахом лине в гори смерекові,
Але у всіх душа не знає меж.
Я ж не поет,я не бджолина матка,
Я лиш нектар до вулика несу,
Провітрюю у ньому запах затхлий,
Проста бджола, закохана в красу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453392
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.10.2013
автор: Федик Юрій Михайлович