У пошуках гідної долі
Ми їхали дружно з села.
Коритись колгоспній сваволі
Душа молода не могла.
Коли чую Ваше зітхання
З а тим, що давно відійшло.
Шановна, до Вас запитання:
-Кому тоді добре було?
Доярці, яка до схід сонця,
Корівок уже подоїла,
Чи тій, що рядки буряків –
Сльозами і потом поїла.
В мозолях, покручені руки,
Опалена шкіра обличь,
Хіба Вам знайомі ці муки?
Час зітканий був з протиріч.
Щоб їхали ми із села,
Батьки наші сил не жаліли.
Змиритись душа не могла,
Щоб їхнє життя повторили.
І так не одне покоління –
Втікало з колгоспного «раю»,
Не мучило навіть сумління,
Не з книг я усе про це знаю.
Тож, люба моя, не зітхайте,
Бо Ви буряки не пололи,
Жалю за тим часом не майте,
Нехай не вертає ніколи.
07.10.2013р. Надія Таршин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453271
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2013
автор: Надія Таршин