Коли дощ за вікном - прилітає туга,
Підкрадаються знов невеселі думки,
І солодка любов, що тобі дорога,
Ще забутому серцю дається взнаки.
Вона довго чекала... Затихло усе -
Увірвалася з криком, вбиваючи душу.
Скільки болю, страждання, тривоги несе!
Не для всіх... Лиш для тих, хто закони порушив.
Ті закони святі - що кохання взаємне,
Що не можна кохати байдужих до тебе!
Але ти знаєш правду... Повір - все даремно.
Твоїм свідком страждань залишається небо.
Ти мовчиш? Ну й мовчи. В тебе є на це право.
І це все, що ти маєш. Ні щастя, ні віри,
Ні очей тих прекрасних її. Ну що ж, браво!
Ти віддав усе часу, не знаючи міри.
Ти покинув усе, ти програв сотні війн
На жорстокому полі п'янкої любові!
Але знову ідеш в майже програний бій,
Коли серце пронизують голки тернові.
Ти ідеш, а навколо немає життя,
Бо без неї і сонце холодне.
Ти пірнув у кохання. Назад вороття
Не знайдеш. Там лиш чорна безодня.
Ти пірнув з головою. Не вистачить сили
Допливти до поверхні, дістатися суші...
Та не треба впадати у відчай - любили
І до тебе безмежно загублені душі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453136
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2013
автор: † божевілля †